Розповідь про те, як будувався флагман цукрової промисловості Волині

16 грудня 2003-го року об 11 годині 30 хвилин виповнилося рівно 45 літ з того хвилюючого і довгоочікуваного моменту, коли на Гнідавському заводі було вироблено перший цукор. Виходу першого цукру передувала праця тисяч і тисяч людей. Праця важка, виснажлива, праця, плодами якої сотні тисяч волинян (та й не тільки) користуються й нині.

Славна історія Гнідавського цукрового продовжується. Продовжується завдяки тим лучанам, котрі працюють нині на підприємстві, завдяки бурякоздавачам, які здають вирощені солодкі корені саме на Гнідавський цукровий завод.

Зараз ви маєте нагоду почитати про те, як будувалося одне із найбільших цукропереробних підприємств України і колишнього Союзу, підприємство, котре й дотепер є флагманом цукропереробної галузі Волині і не лише.

Цукрозавод був потрібен, як повітря!
У 1957-му році Луцький район став переможцем “бурякозбирального” змагання областей і районів, одержавши найвищий врожай цукрових буряків: по 334 центнери цукросировини з гектара на площі 2387 га. Наприкінці літа наступного, 1958 року у районному Будинку культури відбувся багатолюдний мітинг, присвячений врученню нагороди — перехідного Червоного прапора Міністерства сільського господарства УРСР і Української республіканської ради професійних спілок. На мітинг прибули бригадири, ланкові і члени буряківничих ланок, голови і агрономи колгоспів. Ланкова одного із колгоспів — Ганна Смирнова — пообіцяла на мітингу, що “наша ланка збере цього року по 750 центнерів цукрових буряків з гектара”. Спрогнозували, що черговий врожай цукрового буряка виявиться ще вищим, й голови та ланкові інших колгоспів, розгорнувши у районі боротьбу за одержання 335 центнерів цукрових буряків з гектара на всій площі посіву.
Тодішній заступник голови райвиконкому О. Стадницький зачитав на мітингу рішення про визначення грошових премій передовим буряководам: ланкам Ганни Смирнової, Марії Кожан і Олександри Лавренчук з колгоспу “Прогрес”, Єви Гац, Марії Федорук, Ольги Чорнобай та іншим.

Отже, Гнідавський цукровий завод (зважаючи на високі врожаї солодких коренеплодів) був потрібен Луцькому району і Волині, як повітря!

1958-й — історичний для цукрової галузі Волині передусім, звичайно, тому, що саме того року було збудовано відомий і сьогодні Гнідавський цукровий завод. Втім, у 1958-му сталася ще одна річ: на Волині звернули посилену увагу на квадратно-гніздовий спосіб сівби буряка. Влітку ланкова колгоспу “Прогрес” Луцького району М. М. Кожан побувала на нараді у Вінниці. “Мене вразило, — згадувала вона, — що буряки у них тоді були набагато більші, аніж наші, волинські. У чому ж секрет? А він був, виявляється, у тому, що сіють їх там квадратно-гніздовим способом. До осені кожен корінь важить кілька кілограмів. Ось чому там цілі колгоспи збирають по 500 — 600 центнерів коренів з гектара. Досвід буряководів Вінницької області можна з успіхом запровадити у нас, на Волині. Земля у нас непогана, люди працьовиті, добрив вистачає. Буряководи Волині можуть виростити на кожному гектарі по 290 — 300 кілограмів цукросировини”.

Цукросировини, з якої на Гнідавському заводі відмінний кінцевий продукт почали виробляти ще з 16 грудня 1958 року…

Друкована газета на об’єкті
Восени 1958-го розпочала виходити друкована багатотиражна газета “Будівельник” — орган партійної, профспілкової організацій та адміністрації Гнідавського будівельно-монтажного управління. Колектив управління докладав зусиль, щоб здати цукровий завод в експлуатацію достроково (а тоді було нормою здавати об’єкти раніше визначеного терміну), а багатотиражка повинна була стати бойовим організатором будівельників на успішне виконання узятих зобов’язань.
Наприклад, у другому номері “Будівельника” було вміщено замітки про трудові успіхи монтажників бригад Степана Войтюка та Івана Войтовича, електрозварювачів Степана Барара та Івана Дембіцького, про бригаду арматурників Івана Смука. На фото було зображено робітників бригади Миколи Толстих за монтажем дифузії, вміщено інформацію про молоде поповнення будівельників. На другій сторінці надруковані портрети і розповіді подруг Євгенії Крижанчук і Ольги Поліщук, котрі прибули на будівництво заводу по комсомольських путівках.

Спогади Володимира Вислоцького
А ось як згадує ті дні інший будівельник об’єкту під назвою “Гнідавський цукровий завод” Володимир Антонович Вислоцький:
“Мені було запропоновано поїхати на один із заводів-новобудов України і там освоїти спеціальність. Я погодився. На будівництво Гнідавського цукрового заводу приїхав ще восени 1957 року. Протягом короткого відрізку часу була сформована група із 50 осіб, і нас скерували на навчання у місто Красне Львівської області — на Краснянський цукровий завод.
У березні 1958 року ми повернулися на Гнідаву. Йшло будівництво заводу. 20 березня 1958 року я був зарахований в арматурний цех будівельного монтажного управління № 7. Керівництво нашого управління (начальник М. Т. Дорошенко, головний інженер О. Сахаров, старший виконроб Д. Діманов) робили усе. щоб комбінат вчасно став до ладу. Бетонні роботи проводилися у дві. а то й у три зміни.
28 липня 1958 року мене було переведено до будівельно-монтажного управління №431. яке займалося монтажем контрольне-вимірювальних приладів і автоматикою. Особисто я займався установкою діафрагми витрати пару в ТЕЦ. Робота була відповідальною і важкою, відповідного інструменту не вистачало”…

На гнідавському бурякопункті
…На полях колгоспів зони діяльності Гнідавського цукрового заводу достигає дорідний урожай цукрових буряків. 1958 року на Гнідавський бурякопункт повинно надійти не менше 600 тисяч центнерів сировини. Щоб забезпечити безперебійне її приймання. колектив пункту зробив новий приймальний майданчик площею в 1500 квадратних метрів, відремонтував старий (на З тисячі квадратних метрів). Для накриття кагатів в’яжуть солом’яні мати, яких потрібно щонайменше 16 тисяч квадратних метрів. На цих роботах добро працюють Марія Розкошна, Віра Тихнюк, Леся Федорук та Степанида Ксьондз, котрі щодня плетуть по 10 — 12 матів при нормі 8.
Відремонтовано під’їзні шляхи до пункту та 3 наявні тракторні лопати, одержано 2 нові. Водій тракторної лопати Аркадій Наврата, котрий у сезоні 1957-го року навантажив у вагони і автомашини понад 36 тисяч тонн цукрових буряків, тракторист лопати Остап Міщук та інші зобов’язалися працювати, звісно, ще краще. Розвантажуватимуть цукрові буряки з машин 2 тягачі. Надійшла також нова машина — буртоукладач.

Внесок у вихід першого цукру
на Гнідаві зробив і Ківерцівський механічний завод. Мехзавод до початку копання цукрових буряків урожаю 1958 року виготовив для волинян приблизно сто штук скребків — пристосувань для механізованого розвантаження автомашин із цукровими буряками. За допомогою скребка, який встановлюють попереду кузова, розвантаження машини триває не більше 5 хвилин. Для виконання такої роботи вручну потрібно 40 — 45 хвилин.

112,6 тисячі тонн — за 45 днів
Зібрати і перевезти на заводи або приймальні пункти багатющий урожай цукрового буряка 1958-го року потрібно було своєчасно, а зробити це мали колгоспні механізатори і працівники автотранспорту. Так, колектив Луцької автотранспортної контори зобов’язався за 45 днів, тобто до 5 листопада, вивезти транспортом своєї АТК на приймальні пункти 112,6 тисячі тонн цукрових буряків!
У сезоні минулого, 1957-го року, багато водіїв цієї контори, серед них: Станішевський, Желєзняк, Худотеплов і Паюк — здійснювали норми виробітку на 200 і більше відсотків. За 40 робочих днів Желєзняк перевіз 707 тонн буряків. Паюк, працюючи на автомобілі ЗіЛ-150 з причепом, за 33 робочі дні перевіз 907 тонн буряків.
Вересень 1958-го… Весь автопарк Луцької автотранспортної контори, зайнятий на вивезенні буряків, переглянутий і відремонтований. Нарощено кузови. Всі автомобілі ГАЗ-51 та інші (усього — 150 авто) забезпечені ківерцівськими саморозвантажувальними скребками. Автомобілі ЗіЛ-150 будуть розвантажуватися за допомогою буртоукладальників. На кожному приймальному пункті організовано технічне обслуговування і поточний ремонт машин, заправні пункти (усе це дасть змогу обслуговувати автомобілі цілодобово). На дошках показників висвітлюватимуться не тільки дані про виконання норм виробітку, але й щоденні заробітки водіїв.
Усе у роботі транспортників було підпорядковане одній меті: доки добудовується Гнідавський цукровий завод, буряк мусить бути доставлений на його сировинні бази якнайшвидше і без втрат!

На промисловому майданчику будівництва Гнідавського цукрового заводу успішно ідуть опоряджувальні роботи. За 61 день до здачі в експлуатацію підприємства вже було заштукатурено 10 тисяч квадратних метрів стін і стелі головного корпусу, тобто виконано половину завдання. Усього ж у вересні буде зроблено не менше 5 тисяч квадратних метрів штукатурки. Щораз швидше розгортаються опоряджувальні роботи в теплоелектроцентралі, яка 27 — 29 вересня буде поставлена на просушування.
Колектив дільниці, де начальником старший виконроб Демаков, зобов’язався до 1 жовтня завершити опорядження ТЕЦ. Тепер тут настеляють підлоги з метласької плитки і ведуть штукатурні роботи. Бригади штукатурів Марії Луговської, Григорія Схобюка та Андрія Зайчуна, плиточників Анатолія Антонюка і Володимира Новака виконують свої норми на 130 і більше відсотків.
Дільниця зовнішніх споруд завершує пускові об’єкти: станцію іригаційних вод та іригаційні відстійники.

25 вересня 1958-го колектив монтажної дільниці (начальник П. Шевченко) здав дирекції Гнідавського цукрового заводу два жомові преси і два ошпарювачі солодкого жому, а ще раніше — мийку, обрізку, сушарку та вісім кристалізаторів (ще два на деякий час залишались у стадії прокручування). 23 вересня монтажна дільниця передала дирекції заводу пульпопастку жомопресових вод. Всі агрегати прийняті з оцінкою “добре”.
Бригада Миколи Товстих успішно трудиться на монтажі ротаційної дифузії безперервної дії №1. Бригади Івана Войтовича та Івана Дунця монтують 5 вакуумфільтрів. Усі агрегати обіцяно здати в експлуатацію до 1 листопада.
Продовжуються випробування без навантаження трьох жомових пресів. До 1 жовтня 1958-го заплановано завершити холостий пропуск промислової насосної. Нині тут здійснюється повна перевірка усіх чотирьох насосів.
У головному корпусі заводу можна хоч вже прокручувати 100 агрегатів технологічного устаткування. 60 монтажників дільниці працюють над тим, щоб кількість готових агрегатів якнайшвидше зростала. Добре працює на монтажі випарних апаратів і устаткування пакувальної цукроскладу бригада Степана Кіндратовича Войтюка.
25 вересня 1958-го. До здачі в експлуатацію Гнідавського цукрового заводу залишилося 60 днів, до виходу першого цукру — вісімдесят один…

Зроблено хімводоочистку, монтаж турбіни ТЕЦ
На початку жовтня 1958-го колектив дільниці зовнішніх споруд Гнідавського будівельно-монтажного управління здійснював чи не найважливіші роботи: він споруджував поля фільтрації, водопостачання, секційні відстійники. Згідно з планом, до 2 жовтня 1958 року будівельники вже повинні були передати ці об’єкти дирекції Гнідавського цукрового заводу (тодішній директор В. Крошка), однак на спорудженні тих же секційних відстійників ще залишалося укласти труби і провести низку інших робіт. Щоб дільниця зовнішніх споруд увійшла в графік, її поповнили додатковою кількістю робітників.

У головному корпусі відставали від плану будівництво і монтаж першої дифузії. Причина — не вистачало електрозварювальних апаратів і робітників. Трест “Цукробуд” затримував виконання обіцянки про направлення на будову ще двох бригад електрозварників. Монтажники скаржилися, що не завжди вистачало вимірювальної апаратури і приладів.

Найбільшого відсотка готовності на початок жовтня 1958 року досягла теплоелектроцентраль. Як згадує колишній будівельник Гнідавського цукрового заводу Володимир Вислоцький. ТЕЦ за проектом передбачала наявність З котлів “Шкода” та 2 котлів ТС-35, а її загальна максимальна потужність становила 100 тонн пару за годину”. Монтаж однієї турбіни вже завершили, не викликала тривоги і друга турбіна, яка ось-ось мала здаватися замовникові. Вже зроблена і хімводоочистка.

9 жовтня 1958-го
Строки закінчення деяких будівельно-монтажних робіт дещо затягуються. Ще не поставлено три трансформатори, автоматичні вимикачі, осередки «КСО», тому на нетривалий час затримується електромонтаж у першочергових пускових об’єктах — теплоелектроцентралі (промисловий струм буде даний наприкінці жовтня), головному корпусі, на промводоподачі.

Замовник (дирекція Гнідавського цукрового заводу) лише у 1958 році завіз на новобудову різного устаткування на суму близько 24 мільйонів карбованців. Залишилося довезти ще на якихось 150 тисяч. Через відсутність деяких приладів і механізмів графік будівництва зазнає незначних змін. На дільниці зовнішніх споруд необхідно закінчити спорудження іригаційної насосної станції, головного гідротранспортера, колектора зливних вод, кагатного поля тощо. Поки що немає де складувати турбінне і трансформаторне масло, якого треба завезти 20 тонн.
Будівельників Гнідавського цукрового не задовольняє те, як працюють магазин та їдальня. Щоб придбати необхідні продукти, потрібно залишати селище Вересневе і їхати до самого Луцька. Досі не відкрито лазні, не налагоджено роботу клубу, де можна було б культурно і активно проводити дозвілля. Не усіх задовольняє робота автотранспорту, використання автомашин.

Серйозну тривогу викликає постачання будови цементом. Незрозумілу позицію у цій справі зайняв Львівський раднаргосп і його управління будівництва і будівельних матеріалів. Начальник будівельно-монтажного управління Дорошенко, начальник постачання Фурман, начальник дільниці зовнішніх споруд Ельберт зазначали, що при повній (станом на 7 жовтня 1958 року) відсутності цементу на Гнідаві раднаргосп занарядив 1.380 тонн цементу Хоростковському цукровому заводові і тим самим зриває своєчасне укладення 200 кубометрів бетону у споруду золоусунення.

Ці та інші зауваження прозвучали на звітно-виборних зборах парторганізації Гнідавського цукрового заводу і на зборах партійно-господарського активу будівельників і експлуатаційників гнідавського підприємства. Зрозуміло, обіцянка, що найбільше на той час цукропереробне підприємство так званого Львівського економічного регіону (ходило у ті роки таке словосполучення) спорудять в строк, пролунала також.

Кадри, що вирішать все!
І у підрядника, і у замовника спільна мета — завершити будівництво підприємства 25 листопада 1958 року. Для цього необхідно об’єднати і напружити зусилля обох колективів. Треба негайно форсувати спорудження кагатних полів. До початку виробництва завод повинен завезти туди не менше півмільйона центнерів буряків, викопаних у жовтні. Слід підвищити темпи робіт на спорудженні насосної станції, водозабору, колектора іригаційних вод та лівневої каналізації.
Станом на 9 жовтня 1958 року уже понад 60 відсотків устаткування заводу готове до прокручування.

Станом на цей же день на новобудові трудиться півтори тисячі робітників, крім того, тут зайнято близько півтисячі експлуатаційників. Зрозуміло, житлово-комунальні умови ускладнилися, і цю проблему теж потрібно було розв’язати якнайшвидше, бо працювати на Гнідавському цукровому заводі прибуватимуть висококласні спеціалісти. Попри все, Гнідавський цукровий завод стане до ладу діючих підприємств у намічений державою строк!

Найбільший виробник цукру
Найбільший. Цей прикметник надзвичайно характерний для описуваної доби. “Ми мусимо стати найбільшим у світі виробником цукру!” — такою була одна із тез доповіді Хрущова “Контрольні цифри розвитку народного господарства СРСР на 1959 — 1965 роки” на 21-му з’їзді партії, що відбувся 45 літ тому. За цим семирічним планом, до 1965 року СРСР повинен був досягти рівня виробництва буряків у 70 — 78 мільйонів тонн на рік. тобто у 1,8 — 2 рази більше, аніж у 1957 році. Порівняно із 1950-м виробництво цукрових буряків у тій країні мало б зрости до 1965-го взагалі у чотири рази.
Виробництво самого цукру до 1965 року мусило б досягти 9,25 — 10 мільйонів тонн на рік, тобто більше, аніж у 1958-му отримали США, Англія, Франція, ФРН, Італія, Іспанія, Бельгія, Голландія та Швеція разом узяті. На кінець семирічки щороку на кожну радянську людину мусило б припадати приблизно 45 кілограмів цукру.

Один з найбільших заводів України
Запуск Гнідавського цукрового заводу та перший цукор, вироблений на Гнідаві (сталося це, нагадаємо, 16 грудня 1958 року об 11 годині 30 хвилин), були одночасно і першим кроками на виконання надзвичайно важливого завдання — “цукрової” семирічки. Заклик “Дайош перший цукор Гнідави!” ніби давав цій семирічці старт.
За дев’ять місяців 1958-го було знижено вартість будівельних та монтажних робіт на 1 мільйон 116 тисяч карбованців. Продуктивність праці на основних дільницях, очолюваних Шевченком, Дімаковим та Ельбертом, підвищилася до 175 відсотків. За успішне виконання завдань у першому та другому кварталах колективу два рази було присуджено перехідний червоний прапор Львівського раднаргоспу та Волинської облпрофради і видані перші грошові премії. Напружена праця будівельників, монтажних бригад та працівників субпідрядних організацій дала можливість у третьому кварталі 1958 року здійснити виробничу програму на 120 відсотків. Вересневий план робіт на передовій монтажній дільниці Кулакова виконано взагалі на 177,8 відсотка.
Будівництво однієї із (найбільших в області споруд шостої п’ятирічки, одного із найбільших заводів України продовжувалося…

1954 — 1957: історія підприємства, історія України…
“В осінні дні, — ділиться із читачем своїми спогадами мешканець села Полонка Луцького району Степан Федорович Гаврилюк, — за 4 роки до пуску гнідавського підприємства, тобто восени далекого 1954-го, були розклеєні оголошення про набір робітників на будівництво цукрозаводу. Нас, перших сімох робітників (а це переважно були мешканці села Полонка), прийняли на роботу в листопаді 1954-го. І першою нашою роботою стало копання ями під вапно та розвантажування вагонів із лісоматеріалом.
У 1955-му на будові з’явилися перші автомашини, і я був прийнятий на роботу у Гнідавське будівельно-монтажне управління “Цукробуду” шофером. Збільшилося число працюючих, велася розмітка місцевості, земляні роботи (причому копали вручну, бо екскаваторів на будові ще не було).

Щоб забезпечити будівельний майданчик електроенергією, звідкись притягли старенький локомобіль і електрогенератор. Палили дровами та вугіллям… Втім, цієї електроенергії вистачало лише на десяток невеликих бетономішалок.
Швидкими темпами до будови проклали залізничну гілку, у великій кількості стали надходити різноманітна техніка та матеріали. Зводився потужний бетонний вузол… Темпи будівництва з кожним днем зростали.

Оснащення цукрозаводу було закуплене у Чехословаччині. потім на будову почало надходити обладнання німецьке, польське, угорське, звичайно ж, радянське. Такого обладнання не було на жодному підприємстві СРСР.

Спочатку переробна потужність заводу планувалася такою: 15 тисяч центнерів цукрового буряка на добу. Завод мав би бути пісочно-рафінадним, з сепараційним цехом, виробництво планувалося безвідходним (переробляти патоку на цукор).
І вже було викопано котловани під головний корпус, вже залитий фундамент під колони, вже десяток колон стояли. Аж раптом…

Аж раптом восени 1955 року приїхало високе міністерське начальство. Приїхало і постановило: “Такий малопотужний завод нам не потрібен! Давайте побудуємо гігант, який переробляв би не 15, а 40 — 45 тисяч центнерів цукрового буряка на добу!”
А фундамент то вже був залитий, причому такий міцний, що і відбійні молотки його не брали! Партійці домовилися із саперами, і ті недільного ранку фундамент підірвали.
…Хочу добрим словом згадати інженера Приймакова — саме при ньому, молодому, енергійному, доброзичливому, освіченому, будівництво набрало найбільшого розмаху. Дівчата, пам’ятаю, найбільше захоплювалися монтажниками. Це були герої будови, котрі на висоті 15 — 20 метрів без засобів безпеки кріпили колони, ферми, перекриття.
…Будувався не тільки Гнідавський цукровий завод, а й селище Вересневе: житло, школа, лікарня, поліклініка, будинок культури, стадіон. Настала довгождана осінь 1958-го року…”

“Після того, як встановили діафрагму витрати пари, 14 жовтня 1958 року я був переведений із свого будівельно-монтажного управління на Гнідавський цукровий завод інструктором газової печі”, — ми повертаємося до спогадів іншого ветерана провідного цукропереробного підприємства Волині Володимира Антоновича Вислоцького. — Це була уже конкретна підготовка до роботи заводу”.

16 жовтня 1958 року… Будівництво одного із найбільших у Західній Україні промислових об’єктів підходило до завершення. До виходу першого цукру Гнідавського цукрового заводу залишалося рівно два місяці…

Муляр 5 розряду Володимир Денисюк
…У 1956-му на будівництво цукрового заводу прибув юнак у формі моряка. Демобілізувавшись, Володимир не мав спеціальності, але твердо вирішив стати будівельником. Спочатку працював на різних роботах, потім почав учитися на муляра.
Минуло кілька місяців, і Володимир Денисюк працює уже по четвертому розряду. Десятки тисяч цеглин уклав колишній колгоспник, а тепер кращий муляр на будівництві Гнідавського цукрового заводу. Володимир за зміну вкладав 900 — 1000 цеглин при нормі вісімсот, а бригада, у якій він працює, виконала півторамісячний план.
Будівництво завершується. На бригаду чекає чергове завдання: класти керамічні плити у головному корпусі. Цю роботу Володимирові доведеться виконувати вперше, але він добре оволодіє і цією спеціальністю: по 6 — 7 квадратних метрів плитки за зміну при нормі п’ять укладає муляр 5-го розряду Володимир Денисюк.

Шефська допомога — залізобетонна!
З власної ініціативи в порядку шефства Луцький завод залізобетонних виробів (директор Г. Кічкін, головний інженер В. Кізян) узявся виготовити для Гнідавського цукрового заводу 84 колони з матеріалу замовника. Колектив трудиться наполегливо: станом на сьогоднішній день 37 колон виготовлено, з них 33 колони будівельно-монтажне управління уже забрало. 4 колони чекають на автомобільний кран “МАЗ” і машини, які б забрали ці важкі конструкції. Луцький завод залізобетонних виробів зобов’язався решту 47 колон виготовити до 10 листопада.

Головний корпус і ТЕЦ одержали воду
Колективу дільниці зовнішніх споруд яку очолює старший виконроб Олександр Ельберт, доводиться працювати у незручних умовах. Але він перемагає перешкоди. Будівельники закінчили спорудження греблі через річку Чорногузку, а у середині жовтня 1958-го рапортують про пуск насосної станції. Головний корпус і ТЕЦ одержали промислово-технічну воду.
Монтажники бригади Тадеуша Яницького встановлюють грабельні транспортери і бурякорізки. Роботи на насосній станції виконані на відмінно. Адже її трубопровід довжиною 1700 метрів поніс воду до головних об’єктів.
Незабаром буде завершено спорудження центральної іригаційної насосної станції, шістнадцяти секційного відстійника і зливової каналізації…

Високо звівся Гнідавський велетень, настали передпускові дні
В історію розвитку промисловості Волині у грудні 1958 року буде вписана нова сторінка: стане до ладу діючих підприємств Гнідавський цукровий завод.
…Високо звелися споруди заводу-велетня. За добу він перероблятиме 30 тисяч центнерів цукрових буряків і даватиме 4 тисячі 500 центнерів цукру-піску. Для потреб колгоспного тваринництва завод буде давати сухий жом. Всі виробничі процеси — від подачі буряків з кагатного поля у головний корпус і до пакування цукру — будуть механізовані. Загальна вартість заводу становитиме приблизно 100 мільйонів карбованців.

З честю виконує завдання колектив Гнідавського будівельно-монтажного управління і його субпідрядники: за 10 місяців 1958 року освоєно 26,754 мільйона карбованців при річному плані 26,1 мільйона карбованців. Промислова дільниця Володимира Діманова у жовтні того ж року виконала робіт на 1,059 мільйона карбованців, що становить 139 процентів завдання.

Кращі електрозварювальники виконують жовтневий план на 204 відсотки, вносячи у копилку по 5 тисяч карбованців. Про ці та інші успіхи регулярно інформує багатотиражна газета “Будівельник”.

Трудове напруження панує зараз і в головному корпусі. Бригада монтажників Миколи Толстих з дільниці старшого виконроба Петра Шевчука закінчує металічну ізоляцію дифузії, бригада Рудого завершує монтаж відділення миття.
П’ять бригад дільниці старшого виконроба тов. Кулакова вдень і вночі працюють на монтажі випарної станції, яку зобов’язалися закінчити до 22 листопада. Бригади мулярів і плиточників Івана Новова, Степана Павлосюка, Івана Черняка, Олега Уляницького настелили в головному корпусі приблизно 4 тисячі квадратних метрів керамічних плиток.

Пустити заводу встановлений урядом строк — таке прагнення півторатисячного колективу будівельників, монтажників, цукровиків.

Серце майбутнього підприємства
Високе виробниче напруження відчувається і в колективі дільниці “Промтехмонтаж” (начальник П. Курченков), яка саме у ці дні 1958 року здійснює монтаж промислового і технологічного устаткування. Дільниця одержала завдання до 20 листопада завершити монтаж і промислове випробування обох турбін теплоелектроцентралі.
Теплоелектроцентраль — серце майбутнього підприємства. Потужність кожної турбіни — 2,5 тисячі кіловат. Дотримати свого слова — значить, дати можливість цукровикам розпочати сезон вчасно і виробити якнайбільше продукції із солодкого кореня, вирощеного на полях Волині.

Після пропуску на холостому ходу у ці дні 45 років тому дасть промисловий струм перша турбіна. Електромонтажники із дільниці Чєнського завершують роботи на щиті. На просушування поставлений генератор другої турбіни, і незабаром він буде готовий до пропуску на холостому ходу. Там наполегливо трудяться монтажники Харламов і Курнічук на чолі із виконробом Гончаруком. Профгрупорг дільниці “Промтехмонтаж” на будівництві Гнідавського цукрового заводу Федоренко, монтажники Форсон та інші виконують по півтори-дві норми за зміну.

Три котли уже повністю підготували до здачі, два інших промтехмонтажівці змонтують протягом найближчих двох місяців. Та й наявне устаткування дозволяє пустити теплоелектроцентраль в експлуатацію.

Гнідавський цукровий завод буде найбільшим у Львівському економічному регіоні. На будівництві цього потужного бурякопереробного підприємства 45 років тому настали передпускові дні…

Добре, що є такий завод!
Ми пам’ятаємо, що ледь не кожна будова часів індустріалізації мала свою, так би мовити, “конкуруючу фірму”: колектив будівельників одного об’єкта бився об заклад із колективом іншого, аналогічного, що він здасть свій об’єкт в експлуатацію швидше.
Була своя “конкуруюча фірма” і у Гнідавського будівельно-монтажного управління — Хоростківське БМУ, яке паралельно будувало Хоростківський (Тернопільська область) цукровий завод. Потужність хоростківського цукрового передбачалася така ж, як у Гнідави.

Колектив Гнідавського будівельно-монтажного управління “свій” цукровий завод здав в експлуатацію раніше, аніж конкуренти-хоростківчани, здобувши ще одну, як тоді прийнято було говорити, “трудову перемогу”. Та автору цих рядків хотілося б звернути увагу читача на нинішній стан обох підприємств.

Отже, є два однакові заводи: хоростківський і гнідавський. На хоростківський у сезоні-2003 було здано 140 тисяч тонн цукрового буряка, на гнідавський — майже удвічі більше. Хоростків працюватиме над переробкою цього буряка від сили чотири тижні, лучани — удвічі довше. Спеціалісти стверджують, що якщо цукровий завод не набирає 45 робочих днів, його автоматично можна назвати збитковим. Неспеціалісту зрозуміло: збитковий завод — соціальна напруга на підприємстві.

Тепер скажіть: кому гірше від того, що Гнідавський цукровий завод не є збитковим, що люди мають роботу не протягом кількох тижнів, а значно довше і за неї вчасно отримують заробітну платню? Мабуть, тільки тим одиницям, кому ця соціальна напруга (яка панувала б у колективі заводу та серед мешканців селища Вересневе) була б вигідною…

Гнідавський цукровий — завод-гігант
Гнідавський цукровий завод став одним з найбільших в Україні. Газета “Радянська Волинь” у 1958-му зазначала, що завод перероблятиме щодоби 30 тисяч центнерів буряків і даватиме чотири з половиною тисячі центнерів цукру. Отже, на Волині посівні площі під цукрові буряки значно зростуть.
Завод-гігант будують за останнім словом техніки. У споруду буде вкладено 16 мільйонів штук цегли, 28 тисяч тонн цементу, понад 35 тисяч тонн бутового каменю і щебеню, 18 тисяч кубометрів лісоматеріалу, стільки ж кубометрів металоконструкцій та такий же об’єм збірного і монолітного залізобетону, прокладено близько 40 кілометрів труб різного діаметра і 28 кілометрів кабельної продукції. В усіх цехах заводу встановлено півтори тисячі електромоторів.

Чотири рази протягом півтора року Гнідавське будівельно-монтажне управління виходило переможцем у всесоюзному соцзмаганні, здобувало перехідний Червоний прапор раднаргоспу і облпрофради.

Одночасно із спорудженням заводу росла когорта будівельників, і уся область у 1958 році дізналася про Миколу Толстих і Василя Сєрикова, Степана Барара і Івана Смуку, Степана Войтюка і Олександра Скоп’юка, Петра Шевченка і Андрія Антонюка, Марію Луговську і Марію Морозову, Петра Марка і Івана Кулаковського, про багатьох інших.
Гнідавський завод — молодіжна будова. Приблизно чотири тисячі юнаків та дівчат Луцького, Ківерцівського, Рожищенського та інших районів брали у ній (в тому числі на суботниках) активну участь. Будівельники гордяться ними, у тому числі такими ентузіастами, як Василь Кобець, Марія Морозова, Олександр Герасимчук. Передовики будови — електрозварник Степан Барар. арматурник Іван Смука, штукатур Марія Луговська, монтажник Микола Толстих, трубопровідник Василь Сєриков.

Не одна країна так званого соціалістичного табору взяла участь у спорудженні Гнідавського цукрового заводу. Підприємство збудоване в основному з вітчизняного устаткування, проте було й чехословацьке, дифузії на замовлення виготовило одне із підприємств Німецької Демократичної Республіки. Завод надіслав на Гнідаву свого інженера Рудольфа Келлера. Він охоче консультував наших спеціалістів під час монтажу складного технологічного устаткування.
Пенсіонер Володимир Антонович Вислоцький згадує таких своїх колишніх колег по будівництву Гнідавського цукрового заводу, як І. А. Ліпич, В. П. Сімонович. В. М. Козак. А. М. Дяченко. та інших: “Та, на превеликий жаль, до 45-річчя з дня пуску заводу багато хто не дожив…”
Світла пам’ять про них.

Пам’ятник Шевченку найперше поставили у Вересневому
Поряд з цукровим заводом виросло житлове селище Вересневе, житловий фонд якого перевищив 6,5 тисячі квадратних метрів: тут є всі об’єкти культурно-побутового призначення: середня школа, дитячі ясла і садок, їдальня, продовольчі і промтоварні магазини, лазня тощо. Споруджено найбільшу на Волині теплоелектроцентраль потужністю 5 тисяч кіловат. Згодом Вересневе стало одним із найвпорядкованіших не тільки на Волині, а й в Україні, воно було чистим і охайним, у мікрорайоні працювали поліклініка, аптека, лікарня, милували око чепурненькі клумби, два фонтани, а найперший на Волині пам’ятник Шевченку з’явився саме на території Вересневого…

5 грудня 1958 року у житті Волині відбудеться історична подія — стане до ладу діючих підприємств цукрової промисловості гнідавський завод. Отже, дотримав свого слова працьовитий колектив Гнідавського будівельно-монтажного управління №7 тресту “Цукробуд” Львівського раднаргоспу і достроково здав в експлуатацію потужне підприємство.
“Хоч і не зовсім впорядкованою була територія, — згадує мешканець села Полонка Луцького району Степан Федорович Гаврилюк, — і не все скрізь “блищало”, на початку грудня завод був готовий до пуску. Нас, переважну більшість будівельників, наказом перевели на роботу на цукровий…”
…Загальнозаводський мітинг, який відбувся 5 грудня 1958 року і був присвячений здачі цукрового заводу в експлуатацію, відкриває голова виконкому обласної ради депутатів Ярощук. Він надає слово начальникові будівельно-монтажного управління №7 Дорошенку, який розповідає про видатний успіх двотисячного колективу: “Гнідавський цукровий завод збудований у намічений строк”. Повідомлення про те, що через декілька днів нове підприємство дасть цукор, присутні зустрічають гучними оплесками.
— Приймайте завод! — звертається до цукроварів бригадир трубопровідників В. П. Сєриков.
— А сировиною ми вас забезпечимо! — додає знаний буряковод Волині, депутат Верховної Ради СРСР, ланкова одного із колгоспів Луцького району Г. М. Смирнова.
Від імені експлуатаційників слово взяв старший турбініст Я. С. Улановський:
— Завод є найбільшим у Львівському економічному районі. Нам, експлуатаційникам, випала велика честь сьогодні прийняти від будівельників велику споруду, устатковану за останнім словом техніки. Перед нами стоїть велике і благородне завдання: щоб новий завод у 1959 році досяг своєї проектної потужності. Дозвольте подякувати усім будівельникам, працівникам будівельно-монтажних організацій за їхній чудовий вклад у спорудження велетня цукрової промисловості на Волині!
Мітинг будівельників і експлуатаційників закінчився прийняттям резолюції:
“Гнідавський цукровий завод споруджений достроково. Ми не тільки успішно використали асигновані на будівництво підприємства кошти, але й добилися підвищення продуктивності праці на 4,5 відсотка проти планової, економії матеріалів і державних грошей на суму півтора мільйона карбованців.
Сьогодні новоспоруджене підприємство передається експлуатаційникам. Гордістю і радістю сповнені наші серця. Цукровики достроково освоять проектну потужність гнідавського заводу. Своїм вкладом у розвиток цукрової промисловості на Волині ми будемо сприяти кращому використанню багатих резервів сільського господарства нашої області і створенню достатку продуктів харчування для народу”.

5 мільйонів центнерів
І свого слова гнідавські цукровари дотримали. Через 12 років — 8 грудня 1970 року — у газеті “Радянська Волинь” з’явилася ось яка Інформація.
“5-мільйонний центнер цукру видав цими днями Гнідавський цукрозавод. Завершити лік 5 мільйонів випало Галині Курдській.
Гнідавські цукровики у цьому сезоні мають вже одну трудову перемогу. Достроково виконано план 11 місяців по реалізації продукції. Регулярно перевиконуються виробничі плани. У листопаді, наприклад, завдання по виробництву цукру виконано на 102.8 відсотка.
Незабаром колектив заводу рапортуватиме про дострокове завершення п’ятирічки. Понад її завдання вироблено 60 тисяч центнерів цукру”.

16 грудня 1958 року об 11 годині 30 хвилин Гнідавське підприємство дало перший цукор!
Коли автор готував цю публікацію, найбільше, що його здивувало — скромна увага газетярів до виходу першого гнідавського цукру. Розповіді про мітинг у заводському цеху, присвяченому завершенню будівництва і здачі в експлуатацію гнідавського цукрозаводу (мітинг, нагадаю, відбувся 5 грудня 1958 року), газета “Радянська Волинь” відвела цілу першу сторінку. А такій визначній події у історії волинської промисловості, як перша поява гнідавського цукру (задля якого, власне, цукрозавод будувався!) ця ж газета в номері за 17 грудня 1958 року виділила площу лише під таку невелику інформацію (під заголовком “Перший цукор Гнідавського заводу”):
“Успішно завершився пропуск Гнідавського цукрового заводу (директор тов. Крошка, головний інженер тов. Ігнатенко, секретар парторганізації тов. Сушко). Вчора, 16 грудня, об 11 годині 30 хвилин пішов перший цукор.
Підприємство працює злагоджено. Його обслуговує персонал в 1050 чоловік, в тому числі — 62 інженерно-технічних працівники. Перша продукція відзначається високою якістю, вона відповідає всім вимогам і стандартам. Колектив заводу бореться за освоєння проектної потужності підприємства”.

Не все спочатку було гладко
— Звичайно, на вихід першого цукру гнідавського заводу відгукнулася і газета “Цукровик”, редактором якого був І. Шпарага, — згадує Степан Федорович Гаврилюк. — Сиплеться білий пісок, на це дивляться начальство і кореспонденти, роблять свою справу фоторепортери. Дехто з робітників кинувся брати цукор в кишені, шапки, робочі рукавиці (може, не стільки для споживання, як на пам’ять, — автор). А наступного дня у “Цукровику” було вміщене велике фото з підписом: “На гнідавському заводі з’явився перший цукор і… перші злодії?”
Така от журналістсько-партійна принциповість.
“Цей сезон цукроваріння, — продовжує С Ф. Гаврилюк, — був короткий і важкий. Нам не вистачало досвідчених цукроварів: робітники, які проходили короткотермінову практику на старих і малопотужних цукроварнях, нове, досі небачене сучасне обладнання Гнідави освоїли не одразу. Та й між цехами спочатку не було належного взаємозв’язку. Йшли роки, вчилося і керівництво Гнідавського цукрового заводу, і рядові цукровари…”
“У перші робочі дні гнідавського бурякопереробного підприємства були деякі збої і в роботі турбіни — при певних навантаженнях вона зупинялася. А тому турбіністи Вячеслав Козак і Володимир Данилюк змушені були постійно знаходитися у турбозалі”, — додає Володимир Антонович Вислоцький. — До того ж спочатку проектом передбачалося, що Гнідава вироблятиме як цукор-пісок, так і рафінад, але потім до нього внесли зміни (Гнідавський цукровий завод, як ви знаєте, рафінад не продукує, — автор), і ці зміни певним чином вплинули на пуск підприємства…”

Крошка, Мажара, Тараненко та інші
“Мабуть, перше керівництво заводу було швидше будівниками комунізму, а вже потім — цукроварами, — злегка іронізує С. Ф. Гаврилюк. — Справи істотно поліпшилися, коли директором цукрозаводу став Михайло Герасимович Мажара. Це був енергійний і добрий господар. За його керівництва завод твердо став на ноги. Після Мажари директором заводу був Леонід Семенович Тараненко. Він зробив гнідавський цукровий одним із кращих не тільки в Україні, а й в колишньому Союзі”.
Утім, це вже інша історія. А у цій ми ставимо крапку.

Поділитися у соц. мережах

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex